Світ очима дальтоніка

Майже кожен десятий чоловік на Землі — дальтонік, тобто людина, яка не розрізняє деякі кольори. Ця особливість зору отримала назву на честь Джона Дальтона, який дізнався про свій дальтонізм лише у 26 років (одночасно з тим, що його «сірий» піджак насправді був бордовим).

Дальтоніків поділяють на дихроматів (можуть не розрізняти червоний колір — протанопія, зелений — дейтеранопія або синій — тританопія) та монохроматів (чорно-білий зір). Лише близько 1% усіх дальтоніків — це монохромати, тобто приблизно 1 з 2325 людей.

Синій колір безпомилково сприймає більшість людей — інтерфейси багатьох програм переважно виконані саме в цьому кольорі недаремно.

Найбільший відсоток дальтоніків зафіксовано в Чехії та Словаччині, тоді як на островах Фіджі та серед бразильських індіанців дальтоніків практично немає.

Дальтонізм уперше привернув значну увагу громадськості у 1875 році, коли у Швеції, поблизу міста Лагерлунда, сталася залізнична аварія з великими жертвами. З’ясувалося, що машиніст не розрізняв червоний колір, а розвиток транспорту саме в той час призвів до широкого запровадження кольорової сигналізації.

Спадковий дальтонізм вражає приблизно 8% чоловіків і 0,5% жінок (тобто в середньому близько 43 дальтоніків на 1000 осіб).

Дальтонізм переважно передається по жіночій лінії. Іноді зміна колірного відчуття виникає внаслідок ураження сітківки ока або зорового нерва. Також можна втратити сприйняття кольорів після черепно-мозкової травми, тяжкого грипу, інсульту чи інфаркту.

Дальтонізм не є захворюванням. У людей з дальтонізмом гострота зору зазвичай не порушена, вони добре бачать предмети, але дещо інакше сприймають їхні кольори. Більшість дальтоніків навіть не підозрює про свою особливість.

Дальтоніки трапляються й серед відомих художників: Врубель, Рєпін, Ван Гог, Саврасов, Меріон, Констебль. Вада колірного зору не завадила їм створювати неперевершені картини, що відображають притаманне їм сприйняття кольорів навколишнього світу, відмінне від бачення інших людей.